Нижче приведений текст Відкритого звертання в зв'язку з рішенням муніципальної
ради міста Ялти установити пам'ятник Йосипу Сталіну. Текст, приведений нижче складений одночасно на трьох мовах: англійської,
української і російської. Все три тексти автентичні. info@grigorenko.org.
Відкрите звернення до Президента
України Вікторa Ющенка
і депутатів Верховної Ради України.
Шановний Пане Президенте,
Шановні Пані і Панове, депутати Верховної Ради,
Щойно
до нас надійшла тривожна звістка про те, що муніципалітет Ялти прийняв резолюцію про встановлення монумента Сталінові.
Пам’ятник найкривавішому в людській історії тиранові - уже само по собі блюзнірство, але встановлення його в Україні,
особливо в Криму, - блюзнірство потрійне!
Дозвольте нагадати хіба декілька фактів з історії України, пов'язаних з
людиною, яку неокомуністи намагаються подати як героя Другої Світової Війни.
На початку ХХ сторіччя, будучи членом
ленінського уряду, Сталін, поза будь-якими сумнівами, разом з Леніним і Троцьким несе відповідальність за примусове створення
маріонеткового промосковського уряду. Вони безпідставно оголосили столицею місто Харків, в той час, коли законний український
уряд в історичній столиці України Києві вів нерівну боротьбу проти інтервентів. Внаслідок інтернаціонал-соціалістичної інтервенції
здійснене 22 січня 1919 року об'єднання України було анульоване, а значна частина України - анексована Радянською імперією.
Починаючи з 1930-х років, Сталін і його кліка інсценували ланцюг показових процесів проти української інтелігенції, починаючи
з сумно відомoгo “Процесу СВУ (Спілки Визволення України)".
Сталін безпосередньо несе відповідальність за депортації
так званих "куркулів", за знищення українського села і за неприхований геноцид - Голодомор (1932-33). Цю трагедію було відтворено
у фольклорному епосі "Дума про Голод", яку співали переважно сліпі мандрівні барди-кобзарі. З метою знищиння народної памяті
за прямим наказом Сталiна кобзарі були знищени. Внаслідок цього лиходійства було знищено не лише кобзарів, але й освячену
віками народну традицію.
У період між двома війнами, порушуючи умови Версальського мирного договору, сталінський уряд
навчав у своїх військових учбових закладах офіцерів гітлерівського вермахту і в змові з нацистами готував світову війну.
Всупереч брехливим історикам, Радянський Союз вступив у Другу Світову Війну не 22 червня 1941 року, а 1 вересня 1939, коли
радіопеленг з Мінська вів німецькі бомбардувальники із смертоносним вантажем на Варшаву. А 17 вересня 1939 року радянська
армія нахабно перетнула польський кордон і встромила ножа у спину знекровленій Польщі.
Радянський Союз під керівництвом
Сталіна вступив у Другу Світову Війну як агресор і союзник нацистської Німеччини і залишався таким до 22 червня 1941 року.
Весь світ обійшли фото, де Молотов цілується з Ріббентропом; а боротьбу з фашизмом Сталін називав “антисоветскими действиями”,
за що винні мали нести відповідальність. І понесли – багато антифашистів було кинуто в сталінські концтабори, де вони безслідно
зникли.
Напад на Польщу був першою, але далеко не останньою агресією СРСР. Після Польщі СРСР напав на Фінляндію, Естонію,
Латвію, Литву і Румунію й анексував три Балтійські держави, а також значні території Польщі, Фінляндії і Румунії. В 1944 році
без особливого галасу, СРСР анексував Туву (Танну Туву), країну розташовану між Росією і Монголією.
Сталіністи різної
масті пнуться з усіх сил, аби переконати нас, що СРСР був атакований німцями зненацька. Однак вони не можуть пояснити, чому
німецьким військам вдалося в перші ж години захопити біля двох мільйонів полонених і практично без опору промарширувати вглиб
радянських територій. Вони також не в змозі пояснити, яким чином славетна пісня “Священная война” була замовлена Сталіним
і написана до німецького нападу на СРСР, або яким чином мільйони примірників не менш відомого плакату “Родина-мать
зовет!” були надруковані також до нападу Німеччини
Відповідь проста - Сталін і його генерали не планували захищати
країну, вони планували напад. І навіть не спромоглися передбачити віроломства з іншого боку. За їх кримінальне нахабство
радянські громадяни заплатили мільйонами безглуздо втрачених життів.
Дії Сталіна і його кліки були ні чим іншим, як
зрадою Батьківщини. Та відразу ж по першій зраді Сталін вчинив другу, відмовивши у праві називатися військовополоненими радянським
бійцям, захопленим (з його вини!) у полон. Полоненні всіх інших армій, користувалися в німецькому полоні правами військовополонених,
винятком були тільки радянські солдати, і Сталін несе за це пряму відповідальність. Третьою державною зрадою Сталіна була
його військова доктрина – “людей не жалеть!”. Це стало причиною жахливих, безглуздових масових втрат, коли людей використовували,
як гарматне м’ясо.
Наприкінці Другої Світової Війни на Ялтинській конференції (4-11 лютого 1945 року) Сталін домігся
від Черчіля й Рузвельта жахливої згоди на депортацію політичних біженців, переміщених осіб і військовополонених до СРСР. Більшість
з цих нещасних було розстріляно, мільйони зникли в ГУЛАГу.
Ялтинська конференція завдяки Сталінові заклала фундамент
холодної війни і підготувала залізну завісу для поділу Європи.
Як заключний акорд війни, безпідставно названої Великою
Вітчизняною, Сталін проголосив Днем Перемоги над нацизмом 9 травня, хоч увесь світ відзначає її 8-го. Назвавши Днем Перемоги
неправильну дату, Сталін і тут відділив населення Радянського Союзу від усього світу.
Але в Україні гармати в День
Перемоги не замовкли. Партизанська війна проти радянської окупації тривала ще одинадцять років і забрала тисячі життів. У
вигляді репресій проти українського озброєного опору Сталінський уряд депортував до Сибіру і на Далекий Схід мільйони українців.
18 травня 1944 року в Криму Сталін і його інтернаціонал-соціалістична кліка здійснила одне з найжахливіших злочинів проти
людства - геноцид - вбивство нації. Депортація кримських татар поставила кримську націю на межу тотального знищення. Половину
кримськотатарського народу було винищено, їхню культуру помордовано, а географічні назви замінено на російські. Слідом за
кримськими татарами з Криму були депортовані греки та вірмени, після чого знищено сліди їхньої культури в Криму.
Сталін
та його нащадки свідомо замовчували факти знищення нацистами єврейського і циганського населення України. Більше того, Сталін
після війни розгорнув брудну антисемітську кампанію, названу ним боротьбою з космополітизмом, з кінцевою метою депортації
радянських євреїв таким же чином, як до того було депортовано корейців Далекого Сходу (1937 рік), поволзьких німців (1941
рік), понтійських греків (1942 рік), карачаєвців і калмиків (1943 рік), балкар, чеченців, інгушів, кримських татар, турків,
курдів, хемшилів (вірменських мусульман), месхетинців (грузинських мусульман), вірмен і греків Криму (1944 рік) та багато
інших.
Шановний Пане Президенте! Шановні панi i панове Депутати! Спроби нео-сталiністів відродити пам’ятники кривавому
диктаторові не що інше, як наруга над могилами розстріляних і закатованих комуністичним режимом, депортованих, в'язнів ГУЛАГу,
ветеранів Другої Світової Війни. Зупиніть провокаторів! Не дайте вкинути Крим у вир протистоянь, з яких може не бути виходу!
На обличчі нашої планети нема і не може бути місця пам’ятникам тим, хто вчинив особливо важкі злочини проти Людства!.
Андрій Григоренко, Президент Фонду генерала Петра Григоренка
(Нью Йорк, США)
Володимир Буковський, пісменнік (Кембридж, Велика Брітанья)
Віктор Суворов, історік (Лондон,
Велика Брітанья)p>
Олена Боннер, Голова Фонду Андрія Сахарова (Бостон, США)
Ігор Рєйф, журналист (Франкфурт на
Майні, Німеччина)
Фiкрeт Юртeр, Президент Фонду Крим (Коммaк, США)
Мустафа Джемілев, депутат Верховної Ради
України
Лесь Танюк, депутат Верховної Ради України
Михайло Поживанов, депутат Верховної Ради України
Ярослав Кендзьор, депутат Верховної Ради України
Олександр Ткаленко, депутат Верховної Ради України
Богдан Костинюк, депутат Верховної Ради України
Микола Кульчинський, депутат Верховної Ради України
Юрій
Ключковський, депутат Верховної Ради України
Юрій Криворучко, депутат Верховної Ради України
Сергій Слабенко,
депутат Верховної Ради України
Микола Чечель, депутат Верховної Ради України
Валерій Лебедівський, депутат
Верховної Ради України
Олексій Козаченко, депутат Верховної Ради України
Олександр Омельченко, депутат Верховної
Ради України
Олена Бондаренко, депутат Верховної Ради України
Михайло Косів, депутат Верховної Ради України
Сергій Жижко, депутат Верховної Ради України
Іван Драч, депутат Верховної Ради України
Юрій Кармазін,
депутат Верховної Ради України
Віктор Король, депутат Верховної Ради України
Іван Іванчо, депутат Верховної
Ради України
Володимир Яворівський, депутат Верховної Ради України
Юрій Костенко, депутат Верховної Ради
України
Степан Давимука, депутат Верховної Ради України
Іван Заєць, депутат Верховної Ради України
Олександр Слободян, депутат Верховної Ради України
Олекса Гудима, депутат Верховної Ради України
Микола
Круць, депутат Верховної Ради України
Олександр Устенко, депутат Верховної Ради України
Павло Мовчан, депутат
Верховної Ради України
Іван Томич, депутат Верховної Ради України
Ярослав Джоджик, депутат Верховної Ради
України
Михайло Ратушний, депутат Верховної Ради України
Андрій Шкіль, депутат Верховної Ради України
Рифат Чубаров, депутат Верховної Ради України
Степан Хмара, депутат Верховної Ради України
Олександр
Чорноволенко, депутат Верховної Ради України
Валерій Асадчев, депутат Верховної Ради України
Павло Качур,
депутат Верховної Ради України
Ігор Гринів, депутат Верховної Ради України
Геннадій Удовенко, депутат Верховної
Ради України
Левко Лук’яненко, депутат Верховної Ради України
Микола Мартинюк, депутат Верховної Ради України
Вадим Трофименко, депутат Верховної Ради України
Борис Беспалий, депутат Верховної Ради України
Олег Білорус, депутат Верховної Ради України
Сергій Соболєв, депутат Верховної Ради України
Олег Лукашук,
депутат Верховної Ради України
Віктор Терен, депутат Верховної Ради України
Костянтин Ситник, депутат Верховної
Ради України
Володимир Онопенко, депутат Верховної Ради України
Валентин Зубов, депутат Верховної Ради України
Михайло Гладій, депутат Верховної Ради України
Ксенія Ляпіна, депутат Верховної Ради України
Віталій
Корж, депутат Верховної Ради України
Ігор Насалик, депутат Верховної Ради України
Леонід Деркач, депутат
Верховної Ради України
Борис Загрева, депутат Верховної Ради України
Євген Гірник, депутат Верховної Ради
України
Микола Жулинський, депутат Верховної Ради України
Олег Тягнибок, депутат Верховної Ради України
Василь Бартків, депутат Верховної Ради України
Лілія Григорович, депутат Верховної Ради України
Юрій Оробець, депутат Верховної Ради України
Леонід Черновецький, депутат Верховної Ради України
Pavel Litvinov,
Soviet Human Rights Leader, USA
Martin Dewhirst, Honorary Research Fellow, University of Glasgow, Scotland, U.K.
Vladimir Gershovich, Professor, Hebrew University, Jerusalem. Israel
Yuri Orlov, Cornell University, Ithaca, New
York, USA
Далі>>>>>